Розвиток культурно-гуманістичної психології в Україні (О.Потебня, О.Раєвський, Г.Костюк)

Цей напрям було репрезентовано видатними вченими, які насамперед провадили дослідження з психології творчості. Великий поштовх тут здійснив І.Франко психологічним і разом з тим естетичним трактатом "/з секретів поетичної творчості" (1899). У перших випусках "Питань теорії і психології творчості" розроблявся психологічний аспект поетики (О.О.Потебня) та історико-порівняльної поетики (О.М.Веселовський). Далі дослідження тематично були розширені. Провідною ідеєю харківської школи було те, що розуміння художнього твору є своєрідним відновленням творчого процесу в душі того, хто сприймає цей твір. Будь-яке розуміння є нерозуміння, що передбачає подальшу інтерпретацію. Думка не передається, а тільки збуджується через слово. Розуміння художнього цілого залежить від правильного тлумачення його одиниць — образів, з яких воно складається. Наукова і художня творчість має своїм результатом неоціненний скарб — самопізнання. Відображення людини в мистецтві більш глибоке, ніжу релігії і навіть у науці. З важливіших психологічних праць з'являється тоді тільки «Мысль и язык» (1862) мовознавця О. Потебні, який глибоко дослідив взаємовідношення мови й мислення з погляду мовознавства, твердячи, що нема понять без слів і що «не можемо уявити свідомости з нічого». Простеження еволюції значень — один із дослідницьких пріоритетів Потебні. Він уважає, що на початкових стадіях становлення думка ще тільки нагромаджує матеріал, необхідний для кристалізації її в поняття, і тому «ще не доросла до слова». Лише коли ця кристалізація стає можливою, з'являється слово, завдяки якому думка знаходить своє вираження у понятті. На вищих рівнях абстрагування слово перестає відповідати потребам думки, обмежує її. Тож мова й мислення не тотожні. Мова розглядається Потебнєю в контексті культури; у міфі, фольклорі та словесності він бачить похідні від мови моделюючі системи. Тому мова ставиться ним у ще одне сутнісне відношення — до народу і народності (нації). Мова є породженням і виявом «народного духу», вона ж окреслює нац. самість спільноти, кодуючи у структурах твореного нею «проміжного» світу особливий нац. світогляд. У слові, на думку О. Потебні є три елементи: звукове вираження (зовнішня форма); уявлення (внутрішня форма); значення.

Найважливішою для слова є його внутрішня форма, тому ми почнемо аналіз структури саме з неї.

Основні твори: (Мысль и язик, Эстетика и поэтика, Слово и миф.)



За останній час укр. психологи перейшли до дослідження складніших питань, як формування світогляду й самосвідомости особовости. О. Раєвський досліджує відношення закорінення свідомости у заг.-людських первнях і її залежність від конкретного середовища, зокрема суспільного класу, серед якої людина діє. Укр. психологи наближаються нині до гуманістичної П., а П. як науці приписується тепер в УССР важливе теоретичне й практичне значення в усіх галузях суспільного життя. Автор підручника «Психологія» (1941). Досліджував історію психології, зокрема її розвитку у Київському Університеті, і психологію мови та залежність людської свідомости від конкретного середовища («Психология речи в советской психологической науке за 40 лет, 1917-57», 1958).

Г.Костюк: аналіз структури діяльності. Мається на увазі:

по-перше, синхронічна структура, яка знаходить вияв у існуванні та взаємодії мотиваційної, змістової та операційної сторін діяльності. Вони тісно пов’язані одна з одною, але кожна з них потребує спеціальної уваги, в тім числі в педагогічному процесі;

по-друге, діахронічна структура, що розкривається через характеристику систем розв’язуваних суб’єктом задач. Розуміючи останнє поняття дуже широко, Г.Костюк виділяв у діяльності (зокрема, здійснюваній учнем) різновиди задач, що визначаються типом психічного процесу (сприймання, пам’ять, уява, мислення), який відіграє провідну роль у їх розв’язанні. При цьому він наголошував на необхідності забезпечення центрального місця мислительних задач у структурі процесу учіння. На цих засадах Г.Костюк і його учні обґрунтували і застосували у конкретних дослідженнях і розробках так званий задачний підхід до дослідження й побудови діяльності.

Важлива складова наукового доробку Г.С.Костюка і його співробітників – з’ясування психологічних передумов ефективності педагогічних впливів, засад індивідуального підходу до учнів, вимог до методу навчання як способу організації дій учнів з навчальним матеріалом, а також до побудови останнього, як і навчальних ситуацій, де він функціонує.



І найголовніший, мабуть, напрям – вивчення закономірностей психічного розвитку, генези здібностей, становлення особистості, характеристика чинників і етапів цих процесів; розкриття ролі, яку відіграє в їх детермінації активність суб’єкта, а також зовнішні впливи, в тім числі педагогічні, що стимулюють і організують цю активність. Уточнюючи тезу про істотну залежність змісту психічного розвитку від соціального середовища, Г.Костюк підкреслював, що вказаний зміст визначається діяльністю суб’єкта у середовищі. З огляду на це він вважав закономірними невдачі виховання, яке зводиться до сукупності «заходів», зовнішніх впливів на вихованців та ігнорує їхню власну діяльність та її мотиваційну основу – їхні потреби, почуття, прагнення.

Глибокому аналізові піддано в працях Г.Костюка властиві суб’єктові внутрішні суперечності як рушійні сили психічного розвитку. Це, зокрема, суперечності між новими потребами й прагненнями суб’єкта і наявним рівнем оволодіння засобами їх задоволення; між рівнем розвитку, що його досяг суб’єкт, і функціями, які йому доводиться виконувати; між тенденціями до інертності, сталості, з одного боку, і до рухливості, змін – з іншого. Педагогічні впливи повинні сприяти розв’язанню наявних суперечностей і водночас виникненню нових, без яких є неможливим подальший розвиток.


5657499424328284.html
5657599847594283.html
    PR.RU™